Самовіли, віли, самодіви — південнослов'янські мавки
Кожен знає про чутливість та ніжність дівчат, а також про їхню закоханість у хлопців. Однак мерці не можуть отримати людського щастя, але у них все одно лишається людська поведінка і відповідні бажання. Так південні слов'яни називали покійних дівчат самовілами.
Не забудьте підписатися, вподобати видиво та підтримати нас гривнею на патреоні, щоб випуски були якомога частіше!
У народній творчості південних слов'ян самовіли постають жіночими духами річок, лісів і гір. Вони описані як чарівні дівчата з розпущеним волоссям і крилами, одягнені у чарівну сукню: хто відніме у неї плаття, тому вона підкоряється. Віли можуть літати, як птахи, живуть у горах і володіють колодязями та озерами, мають здатність «зачиняти» воду. Якщо відняти у самодіви крила, вона втрачає здатність літати і стає звичайною жінкою. Цим нерідко користувалися молоді чоловіки. Вони відбирали у самовіл крила, а потім брали за дружину. Але таке подружжя ніколи не закінчувалося вдало. Рано чи пізно віла обманом і хитрістю виманювала свої крила назад і відлітала. Діти, народжені в такому подружжі, часто залишалися на батька. Але іноді самовіла-мати могла забрати дитину з собою. Ноги у неї козячі, конячі або віслючі, вона закриває їх довгою білою сукнею. До людей, особливо до чоловіків, ставиться приязно, допомагає скривдженим та сиротам. Якщо її розгнівати, може жорстоко помститися, геть вбити поглядом. Віла вміє зцілювати, пророкувати смерть, хоча сама також не безсмертна.
За болгарськими повір'ями, самодіви з'являються здебільшого навесні та влітку, іноді — від Благовіщення до Воздвиження, люблять великі свята, особливо Великдень.
Культ віл та їхній зв'язок з колодязями відомі за болгарськими джерелами з XIII століття, де їх називають «самовіли» і вважають дівчатами, які померли без хрещення.
У болгарських віруваннях також є окремий різновид ворожих віл, які називаються юдами. Однак про них вже будемо говорити окремо.
На західнослов'янських землях самодіви описуються як померлі дівчата, які не можуть упокоїтися і здатні заподіяти зло тим, хто їх образив за життя. Завдяки цьому їх можна порівняти з українськими мавками, корінь яких походить від слова «нав» — мрець, домовина.
У німецького поета ХІХ століття Генріха Гейне віли описані як примари-пляса́виці дівчат померлих до весілля. Вони можуть зустрітися вночі і зникають на світанку. Одягнені у вінчальну сукню, з вінками та кільцями. Якщо зустрінуть на великій дорозі вночі хлопця — залучають зі сміхом та чарівністю до плясу, і плясун вмирає. Генріх Гейне писав, що це байка слов'янського походження. Він уподібнює їх ельфам-феям та вакханкам.
Парижський балет 1841 року «Жізель, або Віли», лібрето Теофіла Готьє, гуда Адольфа Адана. За змістом віли майже вловили останнє дихання коханого Жізель, але з першими променями сонця вони втратили свою силу. Готьє при гляданні змісту «Жізелі» надихнувся уривком із «Зимової казки» Генріха Гейне.
В балетній опері Джакомо Пуччіні «Віллі» за книжним твором «Віли» 1856 року Альфонса Карра розповідається про дівчину, яка померла напередодні весілля, і про те, як вона стала самодівою. В опері самовіла здатна викликати буревій та впливати на погоду.
Та і наша Лариса Квітка-Косач, відома як Леся Українка, написала присвячену їм поему «Віла-посестра» у приблизно 1901 році.
Бічуя Ніна Леонідівна у 2013 році до 100-річчя дня народження Лесі Українки на замовлення часопису «Жовтень» створила повість-оповідання «Біла Віла», де також постає чарівний світ цих іноземних мавок.
Тому будучи в гостях у південнослов'янських народів будьте обережні у лісах та горах, щоб замість кривди самовіл спіткати їхню древню ласку, яка овіяна їхньою гіркою печаллю.
Самодіви у книжках
Шукати — глядати
Літературний — книжний
Вартувати, коштувати — стоїти
Раптом — знічев'я, неочікувано
Завжди — всігди, завсігди, завсіди
Зброя — оружжя
Магічний — чарівний
Біографія — життєпис
Історія — дієпис
Гравюра — ритина
Цитата — витяг
Центр — осередок, осердя
Харчуватися — їсти, живитися
Танець — пляс (плясун, плясавиця)
